Ганна звернулася до мене з досить типовою ситуацією й з досить дивним питанням. Їй уже здійснилося 34 роки, вона є одруженим з «гарною людиною», їх загальному ребенку п'ять років, живуть вони обеспеченно за рахунок бізнесу чоловіка. Коротше кажучи, всі тут чудово, крім хіба однієї маленької деталі: з півроку як Ганна закохалася в один чоловіка... Чоловік цей, зважаючи на все, теж «людина гарний» і, що особливо важливо, що дуже сильно вражає Ганну сексуально. При цьому він одружений, у нього дочка десяти років. Він зізнається Ганні в ніжних почуттях, але, як видно, так і не збереться залишити заради її свою родину.

Таким чином, Ганні відведена незавидна роль собаки на сіні. З однієї сторони чоловік, до якого вона випробовує почуття поваги й подяки, з іншої сторони одружений коханець, що будить у ній пристрасть, але вважає за можливе цією пристрастю й обмежитися. Як бути й що робити? Залишити родину? Але це нічого не дасть. Жити в шлюбі? Після того як вона все розповіла чоловікові, ця перспектива представляється досить примарної.

Втім, чоловік відреагував спокійно, повівся молодцем - скандалів не влаштовував, посуд не бив, у петлю не ліз, а цілком і повністю зайнявся ребенком, до якого в матері в цьому її стані руки не доходили. Роман Ганни з коханцем, як це звичайно й буває, протікав спочатку дуже бурхливо, потім бурхливо, а далі зійшов на рівень - «ми просто любимо один одного». І потягнулися довгі тижні й місяці якогось незрозумілого очікування...

Жінка завжди, що відмовляє сторона, чоловік - що домагається; якщо вона покоряється, то це знак прихильності. Природа бажає, щоб жінку шукали, і тому жінка у своєму виборі не повинна бути такий розбірливої, як чоловік, якого природа створила бути більше грубим і який подобається жінці вже тоді, коли він виявляє лише фізичну силу й здатність захищати неї; адже якби вона до краси чоловічої фігури випробовувала відразу й, закохуючись, була розбірлива, те стороною, що домагається, виявилася б вона, а він - що відмовляє; а це принизило б її навіть в очах чоловіка.

Иммануил Кант

Обоє чоловіка, здавалося, самоусунулися від прийняття рішень. Один не вимагав розлучення, іншої не збирався розводитися. Здавалося, що ця ситуація може тривати вічно, і Ганна зі своїм коханим стали до неї потихонечку звикати. Гострота відчуттів у їхніх відносинах спала, жити так було навіть зручно - вони зустрічалися, проводили разом час, чоловік Ганни займався їх ребенком, дружина коханця була впевнена, що її чоловік на роботі.

Саме в цей період мнимого благополуччя Ганна до мене й звернулася. Логічно було б думати, що її мучать питання такого змісту: «Як мені жити далі? Що мені робити? Кого мені вибрати? Як надійти?» Але ні, Ганна запитала мене: «А можна якось забрати мою депресію?» Іншими словами, вона думала, що в цьому дивному тріумвіраті цілком можна жити й далі. Про прийняття яких-небудь рішень до зміни ситуації й мови бути не могло. Її жіноча здатність до адаптивності сказала «так!», а сама Ганна навіть не подумала поцікавитися на предмет того, що в таких випадках говорить чоловіча адаптивність. Тоді як це питання було тут більш ніж доречне.

А перспектива в цих відносин була такою. Розпаленілий колись коханець перебуває в стані поступового остигання (можна сказати, протверезіння), ще через півроку він, швидше за все, буде вважати всі случившееся прикрою помилкою, оскільки така специфіка сексуального поводження чоловіків у рамках сімейно-адюльтерних відносин. Чоловік Ганни тим часом знайде жінку, що буде любити його всіляко й до безпам'ятства, утопить у пещенні його ребенка й полжизни віддасть за можливість висновку із цим нещасним кинутим чоловіком шлюбного союзу. Обоє героя цієї історії через яких-небудь кілька місяців приймуть рішення, і приймуть їх відносно Ганни. Один її кине, а іншої з нею розведеться; і ніякої адаптації - коли ця ситуація стане для них по-справжньому хворобливої або важкої, вони з її просто вийдуть.

Вилікувати депресію можна й таблетками, але от примхи підлоги нічим не зміниш. На жаль, Ганна не почула ні моїм прогнозам, ні моїм рекомендаціям. Втім, я й не харчував ілюзій на цей рахунок, адже відомо, що жінка не приймає рішень. Я порахував необхідним розповісти їй про те, що буде далі, і я це зробив. Далі трапилося те, що й повинне було трапитися, так що Ганна виявилася в мене на прийомі повторно, уже кинутої й розведеної.

Жінка із чоловічим утворенням і навіть у чоловічому платті повинна залишатися жіночної й ніколи не зневажати розвитком кращих дарувань своєї жіночої природи.

Н. И. Пирогов

Тепер перед нами дійсно від краю до краю лежала її депресія, що ми й прийнялися лікувати, із чим, втім, благополучно впоралися. Але те, що трапилося, - трапилося, цю історію назад не повернути. Чоловіка прийняли свої рішення - один порахував можливим дати волю своєму потягу й зруйнувати сімейне життя жінки; іншої вирішив, що раз він не милий, те «ми підемо іншим шляхом», і благополучно зник за обрієм. Ганні ж довелося випити до дна всю цю чашу надій і розчарувань.

Нам же залишається робити висновки. Чоловікам варто пам'ятати, що їхнього рішення - це аж ніяк не тільки їхнього рішення, що мимовільними заручниками їхніх рішень виявляються жінки. Тому всяке твердження чоловіка: «Це моє життя, що хочу з нею, те й роблю!» - принаймні, помилково, а в сутності - найглибше й надзвичайно підступна омана. Жінці ж варто пам'ятати, що якщо вона ввяжется в бійку, те далі від її вже нічого не залежить, вона буде послідовно адаптуватися до всього, що б у цій ситуації не відбувалося. Тому якщо їй над чимсь і потрібно думати, так це над тим - чи вплутуватися їй у цю бійку? Під бійкою тут, як це ні сумно, я розумію кожне більш-менш близька взаємодія жінки із чоловіком.