От і виходить, що нашим «воїнам» і «героям», тим, кому визначене стати втіленням «чоловічої сили» і «внутрішньої рішучості», кому від природи начебто б запропоновано бути «володарем жінки», із самого раннього дитинства має бути бути в жінки в повному підпорядкуванні. Але що там дитинство?! Далі - більше! На роботу чоловік приходить, йому начальницької посади відразу ніхто не дасть, а тому керувати їм будуть «начальники середньої ланки», а вони все в нас суцільно жінки.

Жениться чоловік - і починає приховувати від дружини своєї те «копійку», те «похід ліворуч»; і адже зі страхом буде він це робити, як ребенок нашкодивший. Отут ще й теща приєднається, а далі ще й учителі (учительки, звичайно) власних дітей насядут. Нарешті, піде він у ЖЕК або куди ще за довідкою, хто йому цю довідку буде видавати, точніше не видавати? Хто в нас секретарі та інші референти? Кого йому - чоловікові - прийде просити, просити, умасливать? Її - жінку, що у серце своєму за всі ці свої нескінченні приниження, образи, нанесені «защемленому чоловічому самолюбству», він буде ненавидіти й боятися, боятися й ненавидіти.

От такі в нашім чудовому «особливо культурному» суспільстві виховуються чоловіки, і адже із цим нічого не поробити. Та й на жінок отут нічого не спишеш - адже це він відвів їй всі ці, по факті, що керують посади. І не піде ж чоловік (зі своїм-те «защемленим чоловічим самолюбством») працювати в школу й у поліклініку, у дитячий садок і в секретарі-референти, він навіть власним ребенком зачурается займатися - «не чоловіча ця справа». От, властиво, так за «чоловічими заняттями» у нас чоловіків-те й розгубили всіх.

Люди по звичці зустрічаються й вимовляють слова любові навіть тоді, коли кожний їхній рух говорить про те, що вони вже не люблять один одного.

Жан де Лабрюйер

Простите великодушно, якщо кого скривдив, і сам чоловік, чи знаєте... Як би ні сумно звучали ці висновки - вони необхідні, ми повинні зрозуміти, у якому положенні виявилися. Страх перед відповідальністю вигнав всіх чоловіків з місць, де їм саме місце, - з виховних кімнат, з навчальних класів, з медичних установ. І так, непомітно, випадково, немов би невзначай, розгубилася вся їхня мужність. А хлопчикам тепер якщо й рівнятися на когось, так тільки на матерів на своїх, учительок улюблених і докторів турботливих, тобто на жінок.

Ми все - і чоловіка, і жінки - повинні зрозуміти й визнати цю жахливу насправді власну ущербність. Інакше, коли б не це поні манія, не визнай ми цей факт - чоловікам ніколи не позбутися від своїх страхів перед жінками, а жінкам ніколи не стати щасливі мі, тому що чоловік, що перебуває в страху, крім ненависті, у жінки нічого викликати не може. А як їй жити із цією ненавистю, як їй жити зі своєю жіночністю, який прибитися нікуди?.. Ні, усвідомлення всієї це трагедії, а це трагедія, і я говорю про це без усякого перебільшення, перший і обов'язковий крок, що ми все повинні зробити, у противному випадку виходу із цього тупика немає й не буде ніякого.

Чоловік з жінкоподібним характером є самий отрутний пасквіль на людину.

В. Г. Бєлінський

Відсутність взаєморозуміння між чоловіками й жінками викликано не тільки тим, що їм дійсно важко зрозуміти один одного, але й тим, що вони не хочуть розуміти один одного, а не хочуть вони розуміти один одного, тому що ненавидять один одного, а от у цього загального нашого пороку є цілком зрозумілі джерела, причини й підстави. Чоловіка ненавидять жінок за те, що увесь час перебували в них у підпорядкуванні й завжди боялися їх, хоча й не визнавали цього. А жінки ненавидять чоловіків за те, що не почувають у них мужності, тому що не можуть відчути себе поруч із ними, заляканими й озлобленими, жінками.