Спробуйте проробити наступний міні-експеримент. Підійдіть до дзеркала й з'їжте що-небудь гірке або посмокчіть просоченою якою-небудь гіркою рідиною шматок хліба. (Якщо випити щось гірке, те можна не побачити настільки ясної реакції, тому що ємність, з якої ви будете пити, закриє рот.)

Понаблюдайте (при багаторазових пробах), по-перше, за тим, що ви бачите, і по-друге, за зміною відчуттів у роті.

Стоп.

Спробували? Тоді ви напевно звернули увагу, що при відчутті гіркоти в роті ваша мова відсунулася якнайдалі від неба, а нижня щелепа одночасно подалася долілиць, хоча губи при цьому залишилися зімкнутими.

Зовні це проявляється у вигляді певної міміки в області рота, із працею поддающейся опису й обумовленої як риси “гіркоти”.

Ця гірка гримаса зустрічається, звичайно, і в тих випадках, коли ми почуваємо щось “гірке”, при певних неприємних почуттях, як, наприклад, почутті мерзенності, відрази, презирства. Втім, це діє навіть тоді, коли ми це тільки представляємо! Коли ви щось увлеченно читаєте й при цьому зустрічаєте слово “мерзенність”, те, якщо ви досить перейнялися цим відчуттям, на вашій особі можна помітити ті ж риси гіркоти.

Люди, до особи яких “прилипла” ця, як іноді говорять, “міна гіркоти”, своїм страждаючим видом викликають у спостерігачів подібне почуття. Тому звичайно таких людей намагаються уникати.