У Дженни був давній і стійкий зв'язок з Риком. Вона знала, що Рик любить її, але іноді їй здавалося, що він зневажає нею, особливо коли він увлеченно розмовляв по телефоні, або сидів, уткнувшись у книгу, або був поглинений яким-небудь новим проектом. Але він був дуже ніжний в інтимних відносинах, уважний, коли запрошував її в ресторан, завжди зауважував, коли вона була чимсь стурбована й намагався їй допомогти.

Коли Дженни не вистачало його уваги, неї мучила думку: “Може, він мене не любить, або між нами щось не так. Мене так гнітять ці сумніви”. У ці періоди вона просто доходила до розпачу й іноді безпричинно накидалася з докорами на Рика. Після цього їй ставало ще гірше через те, що вона дозволила своїм почуттям так відкрито виплеснутися.

За допомогою самогіпнозу Дженни навчилася тверезо оцінювати подібні ситуації й контролювати свої думки на свідомому й підсвідомому рівні. Коли неї починали долати сумніву щодо любові Рика до неї, вона стала сприймати ці думки як сигнал до об'єктивного цілеспрямованого міркування: є чи в дійсності причини для її сумнівів або ознаки того, що відношення до неї Рика змінилося.

По більшій частині Дженни переконувалася, що її переживання не мають під собою реальних підстав; відчуття нестабільності, скоріше, породжувалося емоціями. Навчившись об'єктивно аналізувати свої внутрішні стани, Дженни опанувала способом відволікати себе від негативних переживань, перемикаючись на обмірковування розумних планів на майбутнє. “Я купила нову квітку в гостинную, а він навіть не помітив. Але хіба це говорить про те, що він мною незадоволений або сердитий?” Іноді вона прямо запитувала в Рика: може, вона що-небудь зробила не так?

Час від часу Дженни повторювала про себе: “Я знаю, він любить і піклується про мене. Адже він не раз говорив мені про це, він завжди пам'ятає мій день народження й інші значні для нас обоє дат. Він любить, коли ми проводимо тихі вечори вдвох. У нього адже теж є свої справи, але це зовсім не виходить, що ми охолонули друг до друга. Так уже не раз бувало, але потім він завжди знаходив спосіб виявити свої почуття до мене”. Так вона набудовувала себе на більше оптимістичний лад. Згодом вона помітила, що, чим менше вона “копається” у своїх переживаннях, тим рідше її відвідують сумніву.