Людське сприйняття має одну дуже важливу особливість: людина сприймає швидко, що переміняються роздратування, не як послідовність почуттєвих відчуттів, а як узагальнений образ. Це ви можете перевірити самі, провівши наступний експеримент. Запаліть сигарету й виключите в кімнаті світло. Якщо ви, повільно пересуваючи сигарету, “намалюєте” у повітрі коло, то ви побачите колоподібний рух вогню; якщо ж ви виконаєте той же рух, але стрімко, ви побачите тільки форму (саме коло). Це спостереження буде ще наочніше, якщо провести його перед дзеркалом.

Цей феномен пояснюється тим фактом, що мозок постійно намагається знайти розходження, внести порядок у гадане безладдя, доповнити відсутнє й так далі. Звичайно, це відбувається так швидко, що ми не усвідомлюємо самого процесу. Тому при експерименті із сигаретою ви сприймаєте загальну фігуру “кола”. Точно так само відбувається й при зустрічі з ким-небудь. Інформація про вигляд людини надходить до нас через органи зору, слуху, дотику й т.д. Але ми рідко виділяємо який-небудь один фрагмент інформації, якщо тільки він не виходить за рамки звичного (“сьогодні в нього якесь мляве рукостискання”), звичайно ми сприймаємо людину “у цілому”, як би миттєво “складаючи” розрізнені деталі в загальний образ. Ми говоримо про те, що в нас виникає враження про цю людину. Враження, незважаючи на те що воно “одне”, фактично складене з нескінченної кількості нанизаних один на одного й часток, що злилися в єдине ціле, вражень.

Таким чином, при погляді на людину ми послідовно зауважуємо, наприклад, статуру, позу, міміку, жестикуляцію, однак відчуваємо цей процес сприйняття як “одночасний”, тому що завершується він дуже швидко. У той момент, коли ця людина починає говорити, до нашого образа, нашому “одному” враженню приєднуються також і інтонація, мелодія голосу, ритм мови, сила звуку, можливе діалектне фарбування й багато чого іншого. Уважний спостерігач може помітити й інші важливі деталі з “першого погляду”, наприклад пляма на одязі, особливо чиста вимова, погано виголене особу або нервову гру запальничкою й так далі.

Тому що це загальне враження складене не з одного єдиного, а з багатьох окремих вражень, то виникає питання, які з них тут “дійсно” перші. Деякі автори виходять із того, що в першу чергу враження робить статуру, у той час як інші відводять цю роль позі. Треті вважають, що швидше всього на спостерігача діє міміка (особливо ока). Мені ж здається, що така постановка питання взагалі безглузда, тому що зчитування інформації відбувається настільки швидко, що ми не можемо чітко його описати. Виходить, послідовність цих окремих вражень (принаймні, поки) точно неустановима. Я думаю, міркування на тему: чи зауважуєте ви статура людини на одну частку секунди раніше або пізніше, ніж його позу, можуть представляти лише чисто академічний інтерес.