В 1994 р. у Росії в родинах від рук чоловіків загинули більше 15 тисяч жінок і ще близько 54 тисяч одержали каліцтва різної ваги, що в три рази перевищує аналогічні середні показники, наприклад, по країнах Центральної Європи.

Ці дані з посиланням на офіційну статистику (досить, втім, спірну) були наведені у звіті Російської асоціації кризових центрів, ті ж тривожні цифри втримуються в аналітичній записці до проекту закону "Про запобігання насильства в родині". У всіх розвинених країнах подібні закони діють уже більше 20 років.

Тим часом у Росії проблема реального насильства над жінкою в родині дійсно актуальна. За даними дослідження, 30-40% тяжких насильницьких злочинів у нашій країні відбувається саме в родинах, а саме в кожної четвертій (!) родині. Втім, думки чоловіків і жінок про те, що вважати насильством, істотно розходяться: відповідно до соціологічних опитувань, 81% жінок і лише кожний третій чоловік уважають фізичне насильство в родині розповсюдженим явищем. Грубе відношення, залякування, приниження, образи, побої - от те, чому жінки в російських родинах піддаються традиційно й із сумною регулярністю. Часто в конфлікті винуваті обоє дружина (провокування насильства з боку жінки визнають частим явищем половина опитаних чоловіків і жінок), але жертвою насильства в результаті, як правило, виявляються саме жінки, і в кожному разі вони майже завжди беззахисні перед сваволею чоловіків - міліція в такі справи, поки хтось когось не вб'є, воліє не втручатися, а від сусідів і друзів у найкращому разі можна чекати лише співчуття.

Совершающееся суцільно й поруч за дверима квартир примус чоловіками дружин до сексуальних відносин теж не попадає в міліцейські зведення й різновидом зґвалтування як би не вважається. Тим часом неприпустимим такий примус назвали 92% учасниць опитування й усього близько 70% учасників. Зате кожний п'ятий опитаний чоловік уважає, що чоловік вправі примусити дружину до сексуального контакту.

Факторами, що провокують насильство в родині, жінками були названі алкоголізм, невміння спілкуватися один з одним, незадоволене сексуальне бажання, насильство, перенесене в дитинстві, і насильство у фільмах і телепередачах. Чоловіка, у свою чергу, послалися на погані житлові умови й важке фінансове становище - неможливість або нездатність досягти високого соціального статусу змушує їх компенсувати свої невдачі встановленням диктату в родині, владі над дружиною. У свою чергу, жінки часто необ'єктивно схильні називати насильством над своєю особистістю будь-яка самоособиста дія чоловіка.

Що ж робити жінці, що піддається реальному насильству з боку чоловіка? Якщо їсти ймовірність знайти із чоловіком загальна мова, тобто два шляхи: або, не перетворюючись все-таки в покірливу "золушку", намагатися не провокувати його зайвий раз на брутальність - для свого ж спокою, або, навпаки, виявити твердість і спробувати довести, що ви повноправна й що вміє постояти за себе особистість. Якщо це не допомагає, то найкраще звернутися до психолога (наприклад, у кризовий центр для жінок), переважно обом дружинам. Нарешті, останній засіб - це все-таки правоохоронні органи. При всій недосконалості чинних законів залучити остаточно, що розперезався чоловіка, до відповідальності все-таки можна, хоча будуть потрібні принаймні свідки його неправомірних дій і проведення експертизи.