Олена, студентка коледжу, розумна й приваблива дівчина. Вона живе в студентському гуртожитку, у кімнаті із двома іншими дівчинами. Один раз увечері одна з її подруг, Мєри, зібралася піти на побачення (Олена планувала в цей вечір попрацювати над курсовим завданням). Одягаючись, Мєри помітила, що їй би дуже хотілося зробити гарне враження на парубка, з яким у неї призначена зустріч, і запитала Олену, чи може вона дати їй паплюжити на вечір нове намисто, що вона одержала недавно в подарунок від брата. Брат надіслав їй це намисто через границю, де він проходить військову службу. Намисто досить дороге, Олена любить свого брата й дорожить його подарунком. Її відповідь:

Пасивний: Вона намагається не показати занепокоєння із приводу можливого псування або втрати дорогого для неї подарунка й говорить: «Звичайно!». Вона самовіддано віддає намисто, тим самим заохочуючи Мєри повторювати такі прохання в майбутньому, і випробовує весь вечір почуття занепокоєння (що аж ніяк не сприяє успішному завершенню її курсової роботи).

Агресивний: Олена возмущенно відповідає: «У жодному разі! Як ти могла навіть подумати про цьому?» - вичитує вона подругу. Вона принижує Мєри, і сама виявляється в дурному положенні. Потім вона випробовує почуття незручності й провини стосовно подруги. Її зіпсований настрій також не сприяє завершенню курсової роботи. Зіпсований настрій Мєри погано позначається й на її відносинах з парубком. Вечір зіпсований.

Упевнений: Олена, у ввічливому, але твердому тоні, пояснює подрузі, що намисто їй дуже дорого як пам'ять і що тому вона не визнає можливим виконати її прохання. Згодом вона залишилася задоволена тим, що зуміла постояти за себе. Мєри зрозуміла щирість її відповіді, не образилася й провела приємний вечір зі своїм кавалером.