Зараз з'явилися автори, роботи яких підносять матеріали про мову тіла у вигляді “словника”. По їхньому поданню, якщо, приміром, ви хочете довідатися, що “означає” засунута в кишеню рука, те досить “доглянути” нюанси - як засунута рука в кишеню (розгорнутою долонею або кулаком), де перебуває при цьому великий палець (усередині або зовні краю кишені), і ви за допомогою словника довідаєтеся про те, які почуття випробовує людина. Такі підходи, на мій погляд, помилкові й не служать розумінню мови тіла. По-перше, тому що, наприклад, не враховується мода на накладні кишені у вузьких штанях - у них кулак просто не міститься, та й для великого пальця може не виявитися місця! По-друге, виникає реальна небезпека, що власник такого “словника” може загордитися себе “видящим всіх наскрізь”. Такі почуття несвідомо виникають у багатьох людей, якщо вони, як наш Радник (див. введення впевнені, що відразу правильно сприйняли немовні сигнали!

У результаті в них майже не виникає бажання поставити собі контрольні питання! А тільки це, на мій погляд, дає можливість перевірити ще раз свої спостереження. Напевно, це ж мав на увазі й Шопенгауєр, коли говорив: “Знання про людину - область, у якій ніколи не можна досягти досконалості, і навіть досвідчений людин всі знову й знову попадається на помилках”.

Але як же він може не помилятися, якщо не ставить собі контрольних питань?! Без них він здатний установити лише невелика кількість власних помилок, а цього недостатньо, щоб на їхній основі систематично вдосконалювати своє розуміння.