Як ми вже говорили, під мімікою ми розуміємо зміни, які можна спостерігати на особі людини. При цьому ми враховуємо не тільки риси особи, контакт очей і напрямок погляду, але й психосоматические процеси, наприклад збліднення особи. Нарешті, сюди ж ми відносимо й загальні рухи тіла, наприклад кивок головою, розворот вполоборота (причому останнє, у залежності контексту, можна класифікувати і як позу).

Як звичайно, при оцінці сигналу особлива увага потрібно обертати на погодженість. Поки міміка погодиться зі словесними висловленнями, ми звичайно не сприймаємо її окремо. Коли ж непогодженість стає досить сильної, це впадає в око навіть недосвідченим у спілкуванні людям. Більше досвідчені здатні розрізняти велика кількість мімічних сигналів; вони в стані сприймати навіть незначні перешкоди й неузгодженості (як, втім, і перші сигнали просвітління, схвалення й т.п.). Найчастіше те, що людина жартує, можна зрозуміти лише по ледь помітній усмішці. Непогодженість може виявитися й у випадку, коли співрозмовник питально піднімає брову, що насправді означає: “Так, я відмінно розумію, що ви маєте на увазі”.

Під час семінарів під час обговорення цієї теми часто піднімається питання, у якому ступені можна маніпулювати своїми немовними сигналами. Як можна непомітно сховати свої емоції й почуття? Можна відповісти приблизно так. Звичайно, кожний може навчитися досить сильно впливати на мову свого тіла. Але от управляти м'язами особи майже неможливо. Хтось цілком може зовні виглядати зовсім спокійним, навчившись контролювати свої руки (наприклад, він може сплести пальці рук і тим самим угамувати їхнє нервове тремтіння). Незважаючи на це, якщо внутрішнє занепокоєння є, воно однаково відіб'ється, і насамперед - на особі. Чому ж так важко маніпулювати лицьовими м'язами? Слово “маніпулювати” походить від слова “manus” (панцира. “рука”). Щоб можна було щось “тримати в руках”, потрібно його добре знати. Ми не настільки добре знаємо наші лицьові м'язи, щоб упевнено володіти ними. Загалом кажучи, ми не знаємо ні як ми виглядаємо, ні як наш вигляд впливає на навколишнім. Спробуйте прямо зараз оцінити своє власне вираження особи...

Це можна зробити так. Приготуйте маленьке кишенькове дзеркальце й тримаєте його завжди під рукою. Спробуйте час від часу представляти, яке у вас вираження особи, після чого звіряйтеся зі своїм відбиттям у дзеркалі. Перш ніж подивитися в нього, запитаєте себе: “Як я зараз виглядаю? Яке враження я роблю на навколишніх?”.

Ви чекають найвищою мірою несподівані результати, які далеко не завжди будуть приємними. Деякі жахаються, коли бачать, як часто в них з'являються недружелюбні, незадоволені складки навколо рота й очей, про які їхній власник дотепер навіть не догадувався. Чим менше ви знаєте про вираження своєї особи, про те, як ви насправді виглядаєте, тим менше можливостей маніпулювати, руко-водити своєю зовнішністю.

Другий міні-експеримент, що ви можете провести відразу ж, полягає в наступному. Після прочитання завдання закрийте ненадовго очі й постарайтеся розслабити своя особа так (особливо губи й підборіддя), наскільки це можливо. Потім гляньте в дзеркало й проаналізуйте, як ви себе при цьому почуваєте.

Тепер три питання:

1. Чи вийшло у вас розслаблення?

2. Чи відчули ви м'яза своєї особи?

3. Чи виявилися ваші губи розімкнутими?

Якщо на останнє питання ви відповіли ствердно, вам буде цікаво думка Фельденкрайса:

“Чим пояснити той факт, що настільки важлива частина тіла, як нижня щелепа, завжди підгорнута? Це відбувається завдяки м'язам, які безперервно працюють, поки ми бодрствуем, причому ми ні в найменшому ступені не відчуваємо цієї роботи.

Щоб розслабити нижню щелепу, потрібно навчитися відключати відповідні м'язи. Якщо ви спробуєте розслабити свою нижню щелепу настільки, щоб вона впала під власною вагою, то будете уражені, наскільки це складно. Якщо це нарешті вдасться, то стануть помітні зміни у вираженні особи й око”.

Чи допомогли вам ці маленькі досвіди зрозуміти, наскільки мало ми знаємо про м'язи своєї особи? Кожний актор, що час від часу або постійно займається пантомімою, знає ті складності, які супроводжують прагненню передати потрібне вираження мімікою.

Розуміння механізму керування мімікою важливо не тільки для здійснення контролю над собою (втім, у цій справі небезпечно перестаратися - надмірний контроль, якщо він вдається, цілком здатний перетворити нашу особу в безжиттєву маску), але й для вміння інтерпретувати сигнали, “написані” на особах навколишніх. Саме те, що інші так само, як і ми, мало усвідомлюють власну міміку, дозволяє нам покластися на інформацію, одержувану від гри лицьових м'язів співрозмовника.

Вивченням вираження особи можна займатися із двох точок зору: міміки, з одного боку, і физиогномики, з іншої. Під останньою розуміється не що постійно змінюється вираження, а риси особи, які властиві людині взагалі.

Я називаю це “вросшей мімікою”. Якщо людина часто стискає губи, а кути рота при цьому опущені, то через кілька років він, швидше за все, виявить на своїй особі так звані складки невдоволення - глибоко урізалися в шкіру “лінії”, які збігають від куточків рота долілиць. До физиогномике ставиться також і тлумачення форми особи й носа, хоча в цьому випадку її важко однозначно відокремити від френології, заснованої австрійським лікарем і анатомом Галлом, що зв'язував психічні особливості людини з будовою його черепа. Але ми, у рамках цієї книги, не будемо займатися ні физиогномикой, ні френологією.

Однак під час “дослідження” своєї особи треба все-таки звертати увагу на такі “вросшие” сигнали, і зокрема, на глибоко, що урізалися складки, невдоволення. Не утомлююся нагадувати, що по одному такому сигналі ще не можна зробити остаточного висновку. І хоча картина складок здатна розповісти нам про те, яке найчастіше вираження особи в людини, проте причини його залишаються невідомі.

Звичайно, ця людина може виявитися “буркуном”, якому геть усе не подобається. Але з таким же успіхом складки можуть з'явитися внаслідок важкої хвороби або патологічної невдачі. А може бути, він втратив коханої людини або утомився від повсякденних тягот життя й т.д.

Три частини особи

Особа можна розділити на наступні області

1. Область чола (включаючи брови).

2. Середня частина особи, тобто область очей, носа й щік (більшість авторів включають сюди також і верхню губу).

3. Область рота (або нижньої губи) і підборіддя.