Згадаєте казку про журавля й лисицю, адже це не казка, - це минуле про відносини чоловіка й жінки. Журавель зустрів лисицю й був досить цією обставиною обрадувана, настільки, що навіть запросив лисицю до себе пообідати. Лисиця, зрозуміло, погодилася; а як інакше? - гарне обходження припускає готовність до згоди. У домовлену годину лисиця прийшла до журавля на обід, а той до нього готувався й, треба визнати, постарався на славу: зробив добрий холодник і розлив її в кращий свій посуд - у глечики. Лисиця спробувала покуштувати запропонованого їй страви, але її голова в глечик не пролазила. Журавель звик їсти із глечика, оскільки це було йому дуже зручно з його довгим дзьобом. Те, що лисиця, м'яко говорячи, істота іншого роду, вона не зрозумів, уваги цьому не додав і поставив її тим самим у жахливо незручне положення.

Жінки занадто не довіряють чоловікам взагалі й занадто довіряють їм зокрема.

Гюстав Флобер

Лисиця, зрозуміло, розлютилася на журавля за такий прийом, за таке до себе неуважне відношення. Розлютитися розлютилася, але виду не подала. Що ж, лисиця запросила журавля на відповідний обід... У призначену годину журавель з'явилася, вона ж приготувала манну кашу, що розмазала тонким шаром по плоскому блюдцю. Журавель, звичайно, по природній своїй простоті підступу лисиці не помітив і прийнявся клювати кашу із блюдця. Але успіху в цьому підприємстві не мав, блюдце під ним стрибало, а заповітна кашка в рот йому не попадала. Потикався-Потикався журавель у блюдце, розлютився й вилив гнів свій на лисицю - ударив її дзьобом у чоло, а та й преставилася. От така казка...

Що ж, залишається тільки дивуватися народної мудрості. Кращого алегоричного викладу проблеми «полового питання» придумати важко. Журавель не помітив, не зрозумів, не подумав; не додав значення тому очевидному, на перший погляд, факту, що він відрізняється від лисиці, а лисиця, відповідно, відрізняється від нього. Якщо йому зручно є із глечика, виходить, і всім повинне бути зручно - так міркує цей птах, ім'я якої, звичайно, не журавель, а чоловік. Виглядає логічно (чим чоловіка, як відомо, пишаються), а виходить - кепсько.

Якщо чоловіка й роблять дурості, то зовсім не тому, що хочуть зробити дурість або зі зла, а просто цей їхній учинок здається їм правильним; виникає це відчуття від нерозуміння того, що являє собою жінка й що їй насправді потрібно. Перефразовуючи знамените прислів'я, можна сказати: що чоловікові добре, те жінці - смерть. Реакція нашого журавля-чоловіка, що виразилася у відвертому насильстві, звичайно, не має собі виправдання, але, з одного боку, вона природна, а з іншого боку, «хотіли як краще...» і «за що боролися...»

Тепер про лисицю... Жінка в нашім суспільстві не звикла, не вміє, а в ряді випадків просто не вважає за необхідне пояснювати свою позицію. Жінок (дівчинок, дівчин) не вчать відкрито викладати свої побажання й потреби; уважається, що це навіть соромно й негідно. Чому? Ну от так... У результаті жінка постійно чекає від чоловіка, що про усім він сам догадається. А як йому догадатися? Він і сам чекає інструкцій, йому все потрібно пояснювати. Лисиця повелася як справжня жінка - нічого не сказала, змовчала, може бути, навіть подякувала, а потім, що називається, «викотила».

Нездатна не висловити своє бажання, не піти в лобову атаку, захищаючи свої права, жінка йде на різноманітні хитрування, на всілякі виверти, завуальовані «контратаки». Що із цього виходить? Що кількість розлучень, принаймні в Росії, перевищує кількість укладених шлюбів, а в європейських країнах взагалі третина родин складається з однієї людини. Хто від цього страждає?.. Ну звичайно, це страждання обопільне, але, як говорив професор, що викладав мені терапію, «частіше буває те, що буває частіше», так що частіше, густіше й більше страждають жінки.

Наша проблема не в тім, що ми - чоловіки й жінки - різні, а в тім, що ми не замислюємося, наскільки ми різні. Однієї констатації факту тут недостатньо; щоб витягти з нього хоч які-небудь дивіденди, потрібно цей факт відчути, підійти до нього з відчуттям «священного трепету».