Індивідуальна психологія пропонує вирішувати проблеми обдарованих дітей методами, подібними тим, які застосовуються для допомоги іншим типам.

Демократична максима індивідуальної психології: "Кожна людина може досягти всього", послабляє позиції обдарованих дітей, життя яких ускладнена очікуваннями навколишніх їхніх людей і. які прагнуть будь-що-будь бути першими, так що інтерес до своєї персони стає для них чільної. Люди, що засвоїли цю максиму, можуть мати блискучих дітей, яким не властиве марнославство й надмірна амбіційність; дітей, які розуміють, що їхні досягнення є результатом старанності й везіння й що якщо їхня ретельність у навчанні не буде слабшати, вони здатні реалізувати весь свій потенціал. Однак, навіть якщо вплив не настільки сприятливо, і виховання й навчання не було настільки ефективним, вони також можуть досягти чималого, якщо вчитель допоможе їм зрозуміти метод. Їм може просто бракувати сміливості, а отже, захисту від свого перебільшеного почуття неповноцінності, що із часом приносить усе більше страждань.

Стає зрозумілим, чому вони тепер схильні пропускати заняття або взагалі не ходити в школу. Їм здається, що в школі в них немає ніяких шансів превстигнути, і якщо їхнє подання вірно, варто погодитися, що їхні дії послідовні й раціональні. Однак для індивідуальної психології неприйнятна думка про їхню безнадійність. Вона вірить, що кожний може робити щось значиме й корисне, що помилки є завжди, але їх можна виправити, що дозволить ребенку нормально жити й розвиватися.

На жаль, як правило, ситуація не дозволяється конструктивно. Саме тоді, коли ребенок обтяжений шкільними труднощами, мати займає більше непоступливу й позицію, що підганяє. догани, Що Не Припиняються, критика й докори, які є невід'ємною частиною шкільного життя, тривають і будинку. Дуже часто зразковий розпещений домашній ребенок стає важким учнем, тому що коли він втрачає контакт із родиною, починає проявлятися його схований комплекс неповноцінності. Саме що тоді потурає мати може стати об'єктом його ненависті, тому що йому здається, що вона його обманювала.

Всі її старе поводження й доброзичливість забуті через напруженість нової ситуації.

Часто ребенок, активн і агресивний удома, виявляється тихим, спокійним і навіть подавленим у школі. Іноді мати приходить у школу, скаржачись: "Цілий день я ходжу за ним по п'ятах! Його витівки нескінченні!" І чує відповідь учителя, що її син весь день сидить тихо й майже не рухається. А іноді, навпаки, у відповідь на опис матері її "тихого й милого ребенка" учитель обурюється: "Він псує мені весь клас". Без праці можна зрозуміти, що відбувається в останньому випадку: будинку ребенок є центром уваги й тому він тихий і невибагливий. У школі ж, щоб привернути увагу, доводиться битися й прибігати до різноманітних засобів подібного роду.

Візьмемо, приміром, випадок однієї восьмирічної дівчинки, що дуже любили її друзі і яка була лідером усього класу. Її батько прийшов до терапевта зі словами: "Ми не можемо більше витримувати цього ребенка. Вона - справжній тиран з якимись садистськими похилостями!" Спробуємо зрозуміти причини цієї ситуації. Дівчинка була першим ребенком у родині; її батьки - досить слабкі, м'якотілі люди (тому що тільки слабкі люди можуть стати об'єктом знущання ребенка). Коли народився другий ребенок, ця дівчинка відчула себе в небезпеці, і бажаючи продовжувати залишатися центром уваги, початку вести війну. У школі вона почувала свою цінність і тому не мала ніяких причин для боротьби.

Деякі діти зазнають труднощів і зазнають критики як у школі, так і будинку. У результаті помилки збільшуються. У такій ситуації, коли в ребенка скрізь негаразди, необхідно шукати причини проблем у минулому, з огляду на й спостерігаючи його поводження у всіх сферах його життя. Для розуміння стилю життя ребенка й мети, до якої він прагне, важливі всі деталі його життєвих проявів.

Трапляється, що безумовно добре адаптований ребенок у зіткненні з новою шкільною ситуацією може здатися неадаптованим. Звичайно це трапляється, коли ребенок приходить у новий колектив, настроєний проти нього. Приведемо приклад. Ребенок зі звичайної, але досить багатої й марнолюбної родини надійшов в аристократичну школу. Тому що його походження не було аристократичним, товариші були настроєні проти нього. Таким чином, розпещений і досить благополучний ребенок раптово виявився у ворожій атмосфері. Часом жорстокість однокласників у подібного роду ситуаціях досягає такого ступеня, що доводиться тільки дивуватися, як ребенок може неї витримувати. У більшості випадків будинку ребенок соромиться розповісти про це. Він переносить своє жахливе випробування в мовчанні.

Часто такі діти, підійшовши до шістнадцяти-вісімнадцятирічного віку - віку прийняття рішень і початку самостійного життя - зупиняються, тому що їм бракує сміливості й надії. Поряд з неможливістю впоратися із соціальними труднощами, у них виникають більші проблеми в любові й шлюбі, тому що не мають завзятість і наполегливістю.

Що ж у таких випадках слід робити? Діти, про які ми говоримо, відділені або почувають себе відділеними від усього миру. Вони готові нашкодити собі заради того, щоб нашкодити іншим, і тому цілком здатні на самогубство. Серед них також є такі, які хочуть просто зникнути, і вони зникають у психіатричних лікарнях. Зрештою, вони втрачають останні соціально необхідні здатності: вони не говорять звичайним способом, не зближаються з людьми й протистоять усьому світу. Такий стан називається шизофренією, хворобою. Якщо ми хочемо допомогти комусь із цих людей, необхідно знайти спосіб відродити їхня сміливість. Це дуже серйозні випадки, але й тут лікування можливо.