Радикальні феміністки, які воюють за якісь абстрактні рівні права, ігнорують як природу жінки, так і її бажання. Поза всяким сумнівом, жінка повинна одержати рівні права із чоловіком, але не слід зобов'язувати жінку робити те, що вона не хоче або не може робити. Те ж саме, до речі сказати, ставиться до представників чоловічої статі, оскільки з ряду причин, обговорення яких чомусь завжди залишається «за кадром», ущемлення їхніх прав ніхто не зауважує. Але те, що чоловіка зрівняють у правах з жінками (якщо це коли-небудь і відбудеться), аж ніяк не означає, що вони захочуть або повинні будуть використовувати надані їм жіночі можливості. Отже, моя пропозиція: давайте всіх зрівняємо, щоб нікому не було кривдно, а потім кожний буде робити те, що йому по його природі робити зручніше, сообразуясь із інтересами й побажаннями протилежної сторони. І ніякого тиску! Вистачить, додавились уже бог знає до чого!..

Ну отож, радикальні феміністки жадають від жінок, щоб ті самі приймали всі рішення у своєму житті. Тут погано пахне слово «всі». Як психотерапевтові мені дуже часто доводиться переконувати жінку: «Це тот випадок, коли вам доведеться приймати самостійне рішення. Очікування тут - це очікування в моря погоди, а зволікання смерті подібно». І я знаю, наскільки складно, з яким болем ці рішення даються жінкам, якщо взагалі даються (у цьому змісті радикальний фемінізм - це банальний прояв витонченої помсти всьому жіночому, котре феміністки так ненавидять). І тому я не бачу змісту в цій тезі: «Товариші жінки, прийміть всі рішення самі!» Який у цьому зміст? Заради чого? Просто - «щоб було»? Ні, це абсурд. Щораз, коли в жінки їсти можливість передати право ухвалення рішення чоловікові, якому ця справа можна доручити, це потрібно робити. А чому немає?

Інша справа, що жінка повинна пам'ятати тут про відповідальність перед самою собою: якщо вона передає право ухвалення рішення якомусь чоловікові, те далі на нього нема чого буде ремствувати - сама передала, сама й одержи. Так що потрібно думати про те, якого ти чоловіка вибираєш, чим у цьому випадку керуєшся - одними чи надіями або ж адекватною оцінкою ситуації. Мрії, що він все зрозуміє, оцінить, зміниться й буде робити те, що «повинен» у такій ситуації робити, - це чистої води утопія. Але жінка може надійти всупереч своїй винятковій життєвій розсудливості (говорю це без усякого глузування й у найвищому ступені), вона може піти на приводу у своєї мрії-надії, любовної домінанти, а потім виявиться, що з коритом, що вийшло, є проблеми. Так що отут у жінки дійсно відповідальність власна й перед самою собою.

Далі ми будемо більш докладно говорити про те, що, по факті, виявляється: чоловіка частіше й більше приймають рішення (це їм властиво й у цілому це в них непогано виходить), однак реалізовувати ці рішення в життя випадає на частку жінки. Чоловік - стратег (він може бути як гарним, так і поганим стратегом), а жінка - тактик (причому вона теж може бути як гарним, так і поганим тактиком). Подібне «поділ праці» повинне бути осмисленим, і про це варто подумати перш, ніж черговий катамаран, що складається із чоловіка й жінки, буде зібраний у дорогу життя. У результаті однаково вийде саме так: чоловік напринимает рішень, а розсьорбувати буде жінка (чоловік, щоправда, потім буде розсьорбувати за те, що довелося розсьорбувати жінці, так що отут усе будуть квити). А раз вийде так, то давайте визначимося з тим, що повинне вийти і як надійти правильно, тобто так, щоб вийшло бажане, а не «як завжди». У загальному й цілому ці правила виглядають у такий спосіб.

Чоловік повинен пам'ятати, що саме йому слід приймати рішення. Приймаючи рішення, він повинен погоджувати їх з можливостями жінки, який прийде втілювати ці рішення в життя. При цьому вся міра відповідальності за ухвалене рішення залишається на плечах чоловіка, і про це він теж повинен знати. Якщо прийняті їм рішення не відповідають можливостям, побажанням і готовності жінки їх реалізовувати, то, виходить, ці рішення помилкові й нема чого потім обвинувачувати жінку в тім, що, мол, вона не виправдала його надій. З іншого боку, якщо чоловік не приймає рішень або не робить це вчасно, - це теж його рішення й у ряді випадків - саме гірше із всіх, які він міг прийняти.

Жінка повинна розуміти, що вона, як це ні сумно, не має здатність до прийняття самостійних рішень, обставини роблять це за неї, а їй залишається тільки візувати случившееся (приймати до відома, знаходити цьому пояснення й т.п.). Може здатися, що це правило не абсолютно, але всі виявля_ тут «виключення» - результат простих недорозумінь і неуважності. Почуття жінки є обставинами, у яких вона живе, обставинами, які вона не контролює, і вони дійсно можуть укластися таким чином, що жінка зробить щось, що можна буде інтерпретувати як прийняте нею рішення. Насправді це не її рішення, а рішення її почуттів, а почуття ці з неба не падають, вони сполучені із зовнішніми факторами, а одним з найважливіших зовнішніх факторів у житті є чоловік, якому крім іншого ще й судилося приймати рішення.

Фемінізм із підозрілістю стежить за всіма спробами чоловіків дати визначення особливостей жінки, начебто особливості споконвічно припускають нерівність.

Єрик Єриксон

У зв'язку із цим важливо те, якого чоловіка вона - жінка - собі вибере, а орієнтуватися тут потрібно на те, як він приймає рішення, яка в нього технологія цього процесу. Можливо, він рубає сплеча - що ж, коли-небудь він може обрубати й відносини з жінкою, що перебуває з ним. Можливо, він, навпроти, так поринає в подробиці, що ухвалення рішення виявляється для нього справою непосильним, а тому коли-небудь, коли відносини зайдуть у глухий кут, вони в цьому тупику й залишаться. Жінка не дуже вибирає у своєму житті, але вона має всі шанси вибрати чоловіка, що буде вибирати й приймати відповідно до цього вибору потрібні їм обом рішення. Тут важливо з'ясувати, що мотивує прийняття їм рішення - страх, власне страждання, логічні установки, розуміння навколишніх?

Жінка, що намагається походити на чоловіка, так само виродлива, як жінкоподібний чоловік.

Л. Н. Толстой