В англійській мові інтимна зона називається також “bubble”, що означає “міхур”. Вона оточує наше тіло немов другу шкіру. Усередині нашого “міхура” ми почуваємо себе в безпеці. Людей, яким ми не дозволяємо переступити границю цієї зони, ми тримаємо на відстані приблизно в половину витягнутої від тіла руки, щоб вони не могли надто “насідати” на нас. При якій же умові ми впускаємо кого-небудь у свій “міхур”?

Довіра - от умова, при якому ми добровільно впускаємо кого-небудь у свою інтимну зону.

Це формулювання не має зворотної сили: далеко не кожного з тих, кому довіряємо, ми добровільно впускаємо у свою інтимну зону. Але впускаємо ми кого б те не було лише тоді, коли випробовуємо до нього довіра.

Ключове слово останнього правила - “добровільно”.

У буденному житті в нашій інтимній зоні можуть виявитися не тільки ті, кого ми підпускаємо до себе добровільно, але й люди, що вторгаються туди самовільно. Ми із працею переносимо, коли хто-небудь без нашого на те дозволу доторкається до нас. Ми бажаємо самі визначати, з ким ми хочемо бути в “інтимних” відносинах, а з ким немає. Тому той, хто переступає нашу границю безпеки, керуючись тільки власним бажанням, збуджує в нас дуже сильні негативні почуття, аж до відрази:

Той, хто не поважає інтимної зони іншого, одночасно не поважає і його як особистість.

У принципі ми знаємо точно: чим сильніше нам заважає чиєсь наближення, тим більше в нашій крові виробляється гормонів боротьби, тому що внутрішньо ми перемикаємося на самозахист. Природа запрограмувала нас так, що гормони стресу допомагають організму або впоратися із зовнішньою небезпекою, або втекти від її. Таким чином, коли ми внутрішньо перебуваємо в стані боротьби або втечі (через те, що хтось наблизився до нас занадто близько), а ми не в змозі не боротися, не втекти, у нашім організмі відбувається нагромадження цих гормонів, які, якщо їх не витратити по призначенню, обертаються для тіла людини “отрутою”. Так що людина, що порушила нашу інтимну зону, заподіює нам не тільки “психологічний”, але й фізіологічна шкода. Тому що більшість із нас мають найвищою мірою невизначене й головним чином несвідоме подання про зони, то ми вкрай рідко в словесній формі заявляємо про свої права на “неприкасаемость”. Саме тому інформацію про наші почуття під час таких гострих ситуацій можна одержати тільки через немовні сигнали.

Імовірно, відомі слова Диогена Олександрові Македонському можна інтерпретувати як прохання покинути його інтимну зону. Він сказав полководцеві: “Відійди, не заслоняй мені сонця!”. И “великий” був досить поважний до “малого” Диогену, щоб негайно це прохання задовольнити.